Дайте дітям можливість бути щасливими

Колись давно, коли мені було 10-12 років (точно не пам’ятаю), практично кожен день я прокидався не природним шляхом виходу зі сну, а завдяки скандалам батьків. Я прокидався, слухав їхні лайка на кухні й мріяв тільки про одне — щоб в будинку запанувала тиша.

Так тривало дуже довгий час. Я періодично прокидався у своїй кімнаті від батьківської лайки на кухні. І все б нічого, можна сказати — не звертай уваги, займися своєю справою, нехай батьки лаються. Проблема полягає в тому, що якщо дитина росте в умовах постійної агресії, ненависті та злоби, вона не тільки сама стає агресивною і злою. Вона починає думати, що ВОНА НЕ ЗАСЛУГОВУЄ нормального ставлення до себе. У неї формується НЕНАВИСТЬ ДО СВОГО ЖИТТЯ. Дитина, в таких умовах, думає, що найпростіше померти, ніж терпіти ОСЬ ЦЕ ОСЬ ВСЕ. Така обстановка — сприятливий грунт для розвитку ВЕЛИЧЕЗНОЇ нелюбові до себе.

Мене вразила історія однієї родини, в якій дівчинка була настільки забита, залякана і психологічно виснажена поведінкою своєї матері, що вона шукала можливість найняти кілера і позбутися її. Причому, мати була ортодоксальною християнкою, ревно віруючою жінкою, що допускає насильство стосовно власної дочки, і потім ходила до Церкви, і просила вибачення перед іконами за прояв свого гніву. Батька, як такого, в цій сім’ї не було.

Дитина, що росте в сім’ї, як рослина, вбирає воду, вбирає в себе всі тонкощі психологічної обстановки того середовища, де вона росте. Насправді ПРОБЛЕМИ ЙДУТЬ НЕ З ДИТИНСТВА. Вони скупчуються в нас протягом періоду нашого дорослішання. ДИТИНСТВО тільки частина життєвого шляху, в ньому закладається основа нашого характеру, як ставлення до навколишнього світу. Але на цій основі інші етапи життя, такі, як МОЛОДІСТЬ, аналогічним чином залишають свої відбитки.

Зараз я впевнений на сто відсотків — більшість неврозів, просто-напросто, не сформувалися б, якби обстановка в родині була б спокійна. Я впевнений, щастя — це ТИША. Це не крики радості або захоплення. Тиша і спокій — одні зі складових щастя.

Олексій Васьонкін.

6 рeчeй, якi кaтeгoричнo нe мoжнa рoбити пeрeд cвoїми дiтьми. Будьтe приклaдoм для cвoїx дiтeй

Бaтьки – пeршi вчитeлi дiтeй. Пiдрocтaючи, дiти дивлятьcя нa cвoїx бaтькiв, i пeрeймaють вiд ниx пoвeдiнку, мaнeри i cпociб життя. Тoму, бaтьки пoвиннi нe прocтo рoзпoвiдaти дiтям, як жити, a пoкaзувaти цe нa cвoєму приклaдi, пишe Read & Digest Health.

Caмe бaтьки (a нe вчитeлi, нянi aбo бaбуci) пoвиннi виxoвaти cинa прaцьoвитим, дoбрим i пoвaжним, i нaвчити дoчку цiнувaти ceбe

Обов’язки батьків – це нaйcклaднiше, aлe нaйвiдпoвiдaльнiше завдання у світі. Але воно полягає в тому, щоб виховати в дитині якомога більше позитивних якостей. І вci вoни прищeплюютьcя з дитинcтвa тa нa cвoєму влacнoму приклaдi.

Якщо ви хочете, щоб вони любили прогулянки на свіжому повітрі, ходіть гуляти з ними. Хочете, щоб вони були привітні з оточенням, будьте такими. Не хочете, щоб вони сварилися – стежте за своєю мовою. Будьте впевнені, що якщо ви палите або випиваєте – ваші діти будуть робити це, коли виростуть. Вони поглинають весь досвід батьків без розбору, не фільтруючи, що добре, а що погано.

Ми пeрeрaxуємo 6 рeчeй, якi нe мoжнa рoбити при дiтяx. I тe, щo вaм мoжe здaтиcя дрiбницями, мoжe мaти вeликий вплив нa їx ocoбиcтicть i cтocунки з iншими людьми.

1. Нe кoмeнтуйтe i нe oбрaжaйтe iншиx людeй.

Oбгoвoрювaти людeй зa cпинoю в принципi нeкрacивo, i дужe пoгaнo, якщo ви рoбитe цe в приcутнocтi cвoїx дiтeй. ocoбливo, якщo ви нe xoчeтe пcувaти вiднocини з oбгoвoрювaнoю вaми людинoю.

Дiти oбoв’язкoвo зaпaм’ятaють вce cкaзaнe, i в нeвiдпoвiдний мoмeнт мoжуть виcлoвитиcя i пocтaвити вac у нeзручнe cтaнoвищe. Уникaйтe caркaзму aбo нacмiшoк – дiти швидкo пiдxoплять цю мaнeру, aлe вoнa мoжe пeрeшкoдити їм взaємoдiяти з людьми.

2. Нe критикуйтe cвoгo пaртнeрa.

Критикувaти чoлoвiкa (aбo дружину) в приcутнocтi дiтeй – цe пiдривaти йoгo aвтoритeт. Як би тaм нe булo, дiти пoвиннi пoвaжaти cвoїx бaтькiв, aлe якщo вoни будуть чути oбрaзи i критику, тo зacумнiвaютьcя в знaчущocтi цьoгo бaтькa. i кoли вирocтуть, будуть тaк caмo пoвoдитиcя зi cвoїм пaртнeрoм.

Якщo ви дiйcнo xoчeтe щocь cкaзaти cвoєму пaртнeрoвi, рoбiть цe, кoли зaлишaєтecя вдвox. У приcутнocтi дiтeй рoзмoвляйтe мирнo i з пoвaгoю.

Кaжуть, тeрпiння – цe чecнoтa. Будьтe тeрплячi i витримaнi, i нe гaрячкуйтe чeрeз дрiбницi. ocoбливo цe cтocуєтьcя вaшиx дiтeй. Юнi дocлiдники cвiту цiкaвлятьcя бaгaтьмa рeчaми, вoни зaдaють дужe бaгaтo зaпитaнь i нe вiдcтaють, пoки нe oтримaють вiдпoвiдi.

Дитинcтвo – цe чac, який пeрeвiряє вac як бaтькa. Вiчнo рoзкидaнi iгрaшки, криxти нa пiдлoзi, мeтушня i крики кoгo xoчeш вивeдуть з ceбe. aлe тим нe мeнш, нaмaгaйтecя нe нeрвувaтиcя. i ocoбливo уникaйтe зривiв нa дiтяx, якщo вac рoзлютив xтocь iнший.

4. Нe iгнoруйтe дiтeй.

Так, у дітей буде багато питань, і відповідати на них може виявитися досить виснажливим. Але знову ж таки, терпіння – це ключ. Відповідайте їм, або вони стануть ставити питання іншим людям, можливо, не настільки, надійним. Крім того, коли вони хочуть поговорити з вами про щось, приділіть їм час, щоб послухати їх і дати пораду.

5. Нe викoриcтoвуйтe гaджeти пocтiйнo.

Тeлeфoни, плaншeти тa iншi гaджeти викoриcтoвують вci. Прoтe, для дiтeй пoвиннi бути вcтaнoвлeнi oбмeжeння, i цe пoтрiбнo пoкaзувaти нa cвoєму приклaдi.

Aджe якщо мама пocтiйнo сидить в тeлeфoнi, то й дитина зaxoчe робити так само. У будь-якому випадку, занурення у віртуальний світ має бути дозованим. Вiдпрaвляйтe їx грaтиcя нa вулицю, cпiлкувaтиcя і вeceлитиcя з iншими дiтьми.

6. Нe брeшiть.

I, нарешті, не брешіть, і це стосується i “білої” брехні. Біла брехня – це коли ми брешемо про щось, щоб уберегти від наслідків. Але звичку брехати дуже швидко приймають, і незабаром ваші діти будуть віртуозно обманювати вас з приводу і без приводу. Уникайте брехні, щоб не було! Тому, що неприйняття брехні закріплюється у дітей до 6-річного віку.

Дитина буде такою, якою її виховали батьки

Кожному з батьків необхідно знати одну важливу річ … Будь-яка дитина є такою, якою її виховали батьки. І якщо наше чадо робить щось не так, як хотілося б, то батькам необхідно сісти і добре подумати, що вони робили не так і як це можна виправити. Їм виправити, батькам.

«… я зрозуміла, що люди в Інтернеті набагато тупіші та більш відразні, ніж моя дочка. Це плюс».

Перекладаємо на українську мову: «Моя дочка тупа і відразна. Слава Богу, є люди набагато тупіші та більш відразні».

Матусі, я вас всіх люблю, але дітей шкода.

Знаєте, чого ніяк не хочуть розуміти 99% батьків, які приходять до мене на консультації? Що дитина у них вийшла такою, якою вони, батьки, її виховали. Що всі комплекси, недоліки, всі «він нічого не хоче», «вона зовсім знахабніла», «він мене має за порожнє місце» – це результат їх батьківського піклування. Якщо тільки дитина не з’явилася в родині в свої 14 років.

Так ось. Заявляю впевнено і офіційно: дитина – така, якою ми її виховали.

Розмови про вплив поганої компанії, Інтернету, шкільних вчителів, обставин, неправильної генетики – це лише спроби зняти з себе відповідальність і знайти винних у власних помилках.

Так, погана компанія запропонує ВАШІЙ дитині наркотики, візьме з собою на пограбування кіоску і розповість, звідки беруться діти. Так, Інтернет розкаже ще й про те, як саме зачати цих дітей, покаже тупі іграшки і запропонує ВАШІЙ дитині кілька безболісних способів самогубства.

Так, шкільні вчителі не особливо хвилюються через те, щоб ВАША дитина отримала якісну освіту. Так, держава сьогодні анітрохи не переживає, скільки ви працюєте, щоб нагодувати ВАШУ дитину. Так, прадід чоловіка був бандитом з великої літери, а у ВАШОЇ дитини такий самий колір очей …

Побачили ключове слово? Тому що при правильному підході всі ці фактори не будуть мати ніякого впливу.

А тепер давайте поміркуємо. Помилки робили ми. Удобрювали рослину ми. Забували поливати і протирати листочки теж ми. Ми переклали її з підвіконня на книжкову полицю – ну і що, що світла не вистачає, головне – так красивіше і НАМ зручніше. Дозволили кішці ходити під неї в туалет. Під час веселих свят кидали в квітковий горщик недопалки і кісточки від курки. Рослина зів‘яла, припинила рости і з горщика погано пахне. Хто винен? Рослина?

Змушувати того, хто молодший і слабший, розплачуватися за помилки того, хто старший і сильніший – підло. Карати за те, чого самі не змогли сформувати – підло. Вішати ярлики, особливо прилюдно – підло.

Нецензурна лайка в обличчя матері – це крик про допомогу.

Аня дуже заважає своїй мамі. Тому що мама хоче вийти заміж, а Аня не подобається її обранцеві. Якщо чесно – є за що. Аня в свої 14 років вже добре знайома з алкоголем, відмовляється прибирати у своїй кімнаті, ночами сидить за комп’ютером і пащекує до мами з вітчимом такими словечками, яким позаздрив би боцман зі сорокарічним стажем. У Ані не складаються стосунки з класом, у неї немає подруг. Минулого року вона повернулася зі школи з виголенею скронею і малиновим волоссям.

Аня заплакала під час нашої розмови, коли ми торкнулися ночей «ВКонтакті». «А що мені ще робити вночі?! – кричала Аня. – Мені страшно! Мені треба, щоб хтось зі мною розмовляв! Я боюся залишатися сама, а вона з 8-ми років залишає мене ночами, тому що йде грати в більярд! А тепер до свого чолов’яги їде! »

Мене зовсім не дивує, що місяць тому Аню п’яну привели додому люди, які не пройшли повз дівча, що сиділо на лавочці.

Тому що і малинове волосся, і алкогольні коктейлі, і нецензурна лайка в обличчя матері – це крик про допомогу.

Але мама Ані щиро впевнена, що їй просто не пощастило з дочкою. Мама вважає, що 6 переїздів з міста в місто і п’ять шкіл за сім шкільних років не повинні були вплинути на нормальну дитину. Що 14-річна дівчинка повинна зрозуміти, що мама ще молода і хоче влаштувати своє життя – вийти заміж і народити малюка. З яким їй, звичайно, обов’язково пощастить… У відповідь на моє запитання про більярд вона, з інтонаціями повної впевненості в своїй правоті, сказала: «Я йду вночі, а вночі діти повинні спати!»
Мама каже, що я нечупара? Гаразд, я нею буду.

Як часто чую я від батьків претензії до дітей! І як не часто бачу розуміння того, що власні помилки необхідно виправляти самим. Вазон, який гине в горщику, можна врятувати. Змінити землю. Перекласти його туди, де йому буде вистачати світла і повітря. Поливати за графіком. Обережно відламати відмерлі листочки. Підживлювати. Не пускати до кімнати кішку … А якщо цього не робити, то краще буде пересадити його, наприклад, до лісу.

Але тоді вже не розраховуйте, що він буде тішити своїми барвами і запахами, весняним пробудженням і ошатною зеленню посеред зими. Або найняти садівника за великі гроші, нехай доглядає. Але тоді погоджуватися з тим, що перший пелюстки побачить садівник, а не господар. А з недопалками і кішкою він – так, не тішить, а заважає і дратує.

Якщо людині постійно говорити про те, що вона – свиня, вона рано чи пізно почне хрюкати. Якщо вважати, що дочка в 11 років тупа і огидна, вона обов’язково такою стане.

Багато хто, напевно, не повірять, але всі наші діти насправді дуже слухняні. Мама каже, що я нечупара? Гаразд, буду нечупарою. Тато вважає мене занудою і скиглійкою? Піду поплачу! Прислухайтеся до себе. Почуйте, що і як ви говорите дитині. Уявіть себе на її місці. Спробуйте відчути, що відчуває вона!

Вчинок можна виправити, а людина не може стати іншою.

Кілька років тому мені довелося відмовитися від послуг доглядальниці після того, як я почула її розмову з моїм трирічним сином: «Ти поганий хлопчик! Хороші хлопчики так не роблять!» Вона не розуміла головного: мій син – добрий. Так, він зробив негарний вчинок. Але він виправиться, саме тому, що він хороший!

Батькам треба взяти за правило одну дуже просту річ: ми засуджуємо не дитину, а її вчинок!

Якщо людині постійно говорити про те, що вона – свиня, вона рано чи пізно почне хрюкати. Якщо вважати, що дочка в 11 років тупа і огидна, вона обов’язково такою стане.

Багато хто, напевно, не повірять, але всі наші діти насправді дуже слухняні. Мама каже, що я нечупара? Гаразд, буду нечупарою. Тато вважає мене занудою і скиглійкою? Піду поплачу! Прислухайтеся до себе. Почуйте, що і як ви говорите дитині. Уявіть себе на її місці. Спробуйте відчути, що відчуває вона!

Вчинок можна виправити, а людина не може стати іншою.

Кілька років тому мені довелося відмовитися від послуг доглядальниці після того, як я почула її розмову з моїм трирічним сином: «Ти поганий хлопчик! Хороші хлопчики так не роблять!» Вона не розуміла головного: мій син – добрий. Так, він зробив негарний вчинок. Але він виправиться, саме тому, що він хороший!

Батькам треба взяти за правило одну дуже просту річ: ми засуджуємо не дитину, а її вчинок!

30 слів про любов, які потрібно сказати дитині хоча б раз у житті

Ми підготували 35 зізнань у любові, які формують в дитині базову впевненість в материнській любові, прийнятті та турботі.

Я люблю саме тебе.

Я люблю тебе завжди.

Я люблю тебе просто так.

Я люблю тебе, тому що ти існуєш.

Я люблю тебе, тому що ти – це ти.

Я люблю тебе, навіть коли ти помиляєшся.

Я люблю тебе, навіть коли ти не зі мною.

Я люблю тебе, навіть коли ти зі мною не погоджуєшся.

Я люблю тебе, навіть коли я на тебе серджуся.

Я люблю тебе, навіть коли ми посварилися.

Я люблю тебе, навіть коли ти злишся.

Я люблю тебе, навіть коли ти хуліганиш.

Я люблю тебе, навіть коли ти говориш мені “ні”.

Я люблю тебе, навіть коли ти говориш, що не любиш мене.

Я люблю тебе, навіть коли ми хочемо різного.

Я люблю тебе, навіть коли ти йдеш.

Я люблю тебе, навіть коли тобі краще з іншими людьми.

Я люблю тебе, навіть коли ти не виправдуєш мої очікування.

Я люблю тебе, навіть коли ти любиш інших.

Я люблю тебе, навіть коли ти мовчиш.

Я люблю тебе, навіть коли у тебе нічого не виходить.

Я люблю тебе, навіть коли ти запізнюєшся або поспішаєш.

Я люблю тебе, навіть коли ти не знаєш, чого хочеш.

Я люблю тебе, навіть коли ти не любиш себе.

Я люблю тебе однаково, коли тобі погано, або добре.

Я люблю тебе, коли ти змінюєшся або залишаєшся незмінним.

Я люблю тебе, навіть коли не можу зрозуміти.

Ти мені нічого не винен за свою любов. Я люблю тебе просто так.

Я люблю тебе, навіть коли мені погано.

Я люблю тебе, навіть якщо зараз хочу бути від тебе окремо.

Я люблю тебе, і мені це потрібно.

Я люблю тебе, і мені цього достатньо.

Автор: Марія Осьмачко

7 головних помилок у вихованні дітей

Батьки витрачають масу сил і енергії на те, щоб дати своїм дітям все найкраще. На жаль, надмірна любов і турбота про дітей часто заважають розвинути в них такі якості, як самостійність, відповідальність та лідерство.

Цю проблему детально вивчив Тім Елмор, фахівець з лідерства та автор численних бестселерів про виховання. Він виявив типові помилки батьків, які заважають дітям досягти успіху в дорослому житті.

Ми рекомендуємо всім теперішнім і майбутнім батькам ознайомитися зі статтею Елмора, щоб не робити подібних помилок.

1. Ми не дозволяємо дітям відчувати ризик

Ми живемо в світі, в якому загрози оточують нас на кожному кроці. Розуміючи це, ми робимо все, щоб захистити наших дітей. Але психологи з Європи впевнені: якщо дитина не грається на вулиці, якщо їй жодного разу не довелося впасти і обдерти коліно, то в дорослому житті вона часто страждає від різноманітних фобій і комплексів.

Дітям потрібно кілька разів впасти, щоб зрозуміти, що в цьому немає нічого страшного. Підлітку треба посваритися і пережити гіркоту втрати першого кохання, щоб стати емоційно зрілим – без цього неможливі тривалі стосунки. Якщо батьки виключають всі ризики з життя дітей, є висока ймовірність того, що дитина в майбутньому стане зарозумілою, пихатою і з низькою самооцінкою.

2. Ми кидаємося на допомогу надто швидко

Сучасне покоління молоді не розвиває в собі безліч вмінь, які ще 30 років тому були властиві кожній дитині. Ми прагнемо в усьому «допомогти» дитині і оточуємо надмірною турботою, в результаті чого позбавляємо її необхідності самій вирішувати проблеми і шукати вихід зі складних ситуацій.

Рано чи пізно дитина звикає до того, що хтось «прийде на допомогу». У реальному світі такого не буде, тому дитина виявиться непристосованою до дорослого життя.

3. Ми захоплюємося ними занадто легко

Питанням про підвищення самооцінки дітей в школі задалися в 1980-і роки. На більшості змагань почало діяти правило «кожен – переможець», «медаль – кожному учаснику». Такий підхід дозволяє дитині відчувати себе особливою, але дослідження показують, що у цього методу є непередбачені наслідки.

Згодом дитина починає помічати, що мама і тато – єдині, хто вважає, що вона чудова, в той час як ніхто інший навіть не згадує про це. Діти починають сумніватися в точці зору своїх батьків. Їм, звичайно, приємно, що їх хвалять, але вони розуміють, що ніякої їхньої заслуги в цьому немає. І якщо ми захоплюємося ними занадто легко, діти починають шахраювати, перебільшувати і обманювати, щоб уникати складних ситуацій. А коли виростають, то не здатні протистояти негараздам та справлятися з ними.

4. Ми дозволяємо почуттю провини стати на шляху успіху

Ваша дитина не повинна любити вас кожну хвилину. Дитина зможе оговтатися від розчарування, але вона навряд чи оговтається від розбещеності. Не бійтеся говорити дітям «ні» і «не зараз» і дозвольте їм боротися за те, що вони дійсно цінують.

Часто ми даємо дітям те, що вони просять в якості заохочення. А якщо в сім’ї кілька дітей, то ми вважаємо несправедливим обділяти інших. Таким чином за заслуги однієї дитини заохочуються всі – так діти звикають до незаслужених винагород. У житті такого не буде. А якщо відносини в родині будуються тільки на матеріальній винагороді, діти не будуть відчувати ні внутрішньої мотивації, ні любові.

5. Ми не ділимося власними помилками з минулого

Настане день, і підліток захоче «розправити крила» і набратися власного досвіду. Як дорослі, ми повинні дозволити їм зробити це, але це не означає, що ми не можемо допомогти їм трохи розібратися в життєвих реаліях.

Поділіться з ними помилками, які ви зробили в їхньому віці, але не зловживайте моралями – такий урок відразу ж буде відкинутий підлітком. Діти повинні бути готові до зустрічі з реальністю і повинні навчитися відповідати за наслідки своїх рішень. Поділіться, що ви відчували в схожих ситуаціях, як їх вирішили і що засвоїли з них.

6. Ми помилково вважаємо, що інтелект або обдарованість – це зрілість

Інтелект часто сприймається як рівень зрілості дитини, в результаті чого батьки вважають, що розумна дитина готова до зустрічі з реальним світом. Але це, на жаль, не так.

Тільки тому, що дитина обдарована в одній сфері, не означає, що вона легко впорається з усіма. Немає ніякого чарівного «віку відповідальності» або точного моменту, коли дитині час давати певний рівень свободи. Але є перевірене правило – спостерігайте за іншими дітьми того ж віку. І якщо ви помічаєте, що вони вже більш вільні у своєму виборі і більш самостійні, ймовірно, ви самі стримуєте рівень незалежності своєї дитини.

7. Ми самі не робимо того, чому вчимо дітей

Відповідальність кожного з батьків – допомогти створити модель життя для дитини. Життя, в якому вона буде грати головну роль і буде брати відповідальність за свої слова і дії. Дивлячись правді в очі, для початку потрібно бути таким самому. Тому що дитина буде вчитися не на ваших словах, а на ваших вчинках. Англійське прислів’я говорить: «Не виховуй дітей, вони все одно будуть схожі на тебе. Виховуй себе».